АналітикаФактчек

Фейкові акаунти, підставні свідки, «заслані козачки» – що було за лаштунками затримання українського журналіста в Казахстані?

На тлі нещодавного затримання і суду в Казахстані в місті Актау французського журналіста і режисера Венсана Прадо за притягнутим «за вуха» порушенням міграційних норм, аналогічний випадок з українським журналістом, керівником фактчек-проекту «БезБрехні» Олександром Гороховським, який два тижні тому теж був засуджений до адмінштрафу в Казахстані в місті Уральськ – є знаковим з точки зору оцінки дій правоохоронної системи, яка ставить за мету в будь-який спосіб контролювати представників п‘ятої влади.

І не має значення яка це країна (особливо, якщо з пострадянського ореолу). Методи та інструменти, які застосовують «борці за тишу і спокій» схожі, а інколи – скопійовані наче під «ксерокс».

Журналістам вдалось зібрати вражаючі факти «закулісних» маніпуляцій, що передували затриманню Олександра Гороховського та застосовувались в процесі «покарання». Тут і фейкові акаунти в соцмережах, і підставні свідки, і «заслані козачки».

Фактчекери, як експерти по проведенню мітингів

Нагадаємо, що керівника фактчек-проекту «БезБрехні» Олександра Гороховського було затримано в Республіці Казахстан 15 вересня в місті Уральск. На запрошення журналістів місцевої газети «Уральская неделя», зокрема її головного редактора Лукпана Ахмадьярова, журналіст-фактчекер приїхав, аби в рамках безкоштовної школи журналістики, яку щорічно організовує видання, поділитися досвідом з колегами та студентами. Запрошення було приватним, бо сама школа та її заходи носять абсолютно неофіційний характер – немає реєстрацій, програм, спеціальних навчально-методичних матеріалів та інших атрибутів офіціозу. Відбувається живий обмін досвідом. Так, між собою учасники та організатори використовували поняття, то «тренінг», то «семінар», щоб хоч якось окреслити свою діяльність. Але це якраз і підкреслює неофіційність того, що відбувається в рамках школи. Проте, правоохоронні органи так не вважали…

Між 30-31 серпня несподівано було заблоковано дійсний акаунт у мережі Facebook Лукпана Ахмадьярова, де і була розмішена інформація про заходи школи-журналістики. Натомість з’явився фейковий акаунт. Від імені главреда «Уральской недели» почалось розповсюдження брехливої інформації.

Зокрема (і це видно на скріншоті сторінки) повідомлялось, що школа-журналістики – платна! Вартість навчання – 40 000 теньге (приблизно $120). Але найбезглуздіше було «промо» Олександра Гороховського – «…покаже як проводити мітинги і робити фактчек». З таким же успіхом можна було написати – «…покаже як забивати гвіздки і танцювати «Лебедине озеро»». З фантазією та адекватністю розуміння у тих, хто стояв за цим «шедевром» явно великі проблеми.

Великі в них і страхи, які «вилізли» на гору в цьому фейковому повідомленні. За словами місцевих журналістів та активістів, у представників їхньої правоохоронної системи панічний, патологічно-хронічний страх будь-яких публічних заходів – мітингів, зборів, громадських акцій. «Вуха» цього страху стирчать з кожної другої претензії до проактивних громадян. Вилізли вони і в фейковій об‘яві на «липовій» сторінці Лукпана Ахмадьярова.

Главреду «Уральской недели» за тиждень вдалося відновити свій справжній акаунт. Фейковий було заблоковано.

 «Це провал», – подумав Штірліц

 Українські та казахстанські учасники «судового трешу» звернули увагу на ще одну деталь, що фігурувала в інформаційному фейку. В «псевдоб’яві» зазначене  прізвище ще одного «спікера по мітингах» –  казахстанської журналістки Асель Джанабаєвої. Вона була першим головним редактором казахстанського фактчек-проекту. Згодом зайнялась власним проектом по розслідуванню фактів корупції в країні. Саме вона заочно познайомила ще декілька місяців тому Олександра Гороховського і Лукпана Ахмадьярова, коли останній почав практикувати фактчек методику у своєму виданні і активно консультуватися з більш досвідченими фактчекерами.

Як зазначив Олександр Гороховський, він підтримує онлайн контакти з десятками журналістів з Казахстану. Але фейкарі з правоохоронних органів не знайшли нічого розумнішого ніж «записати в компаньйони» по школі журналістики в Уральску саме Джанабаєву. Це наштовхує на абсолютно виправдану думку, що «пильне око» слідкувало за листуванням Гороховського і Джанабаєвої в соцмережах.

«Але ж, панове правоохоронці, навіщо ж так «палитись»? Вписали би прізвище будь-кого іншого журналіста. Чи поява Джанабаєвої – співпадіння, випадковість? Ні, це не випадковість. Це провал, панове в чорних костюмах, як сказав би Штірліц, виймаючи зірочку з фуражки перед дверима Гестапо», – коментує Олександр Гороховський.

Пошук «слабого звена»

За словами Лукпана Ахмадьярова, в регіоні катастрофічний брак журналістських кадрів. Саме тому до школи журналістики запрошуються і студенти-гуманітарії, яким цікава медійна справа. На школу 15-16 вересня мало прийти 10 студентів, яких особисто запрошував главред «Уральской недели». Проте за декілька днів до початку заходів п’ять студентів несподівано відмовились від участі. Хтось з них відверто повідомив, що до навчальних закладів телефонували або приходили «відповідні особи» і наполегливо рекомендували не відвідувати школу журналістики. І на цьому тлі вже дрібничкою виглядає той факт, що Лукпану Ахмадьярову місцеві заклади – готелі, бізнес-центри і т.д. – до яких він звертався з проханням надати приміщення для проведення школи категорично відмовляли. Практично всі.

Але в «обробці» студентів правоохоронці пішли ще далі. На думку Олександра Гороховського, серед тих студентів, що все ж таки прийшли на школу, з великою долею вірогідності був «засланий козачок».

На цю думку наштовхнув один документ з матеріалу справи, яку український журналіст та його адвокат – Рустам Шагатаєв, переглядали перед початком засідання. В самому кінці худенької папки був підшитий аркуш А4 з фото з дуже слабкою якістю і з дивного ракурсу (нажаль цей документ не дозволили сфотографувати). Фото, на якому зображений Олександр Гороховський було зроблено з такого ракурсу ніби фотопристрій (скоріше за все мобільний телефон) стояв на столі. Складалося враження, що той хто знімав намагався приховати факт фотографування. Тому чіткість – слабка, в кадрі – частини рук та обличь інших учасників заходу, що сиділи поруч. Це при тому, що фотографування ніхто не забороняв і не обмежував, чим відкрито користувалися інші слухачі. А от «засланий козачок» чомусь побоявся таких можливостей…

Свідок, що зробив всім настрій

Всі хто бачив трансляцію судового засідання (відео і зараз можна знайти тут ) пам’ятають емоційний виступ свідка Калгата Тагаулова. В кінці свого експресивного спічу він вигукував, що він чистий перед представником України. З одного боку, така театралізованість потішила учасників процесу, трохи розрядила напругу. З іншого – напевно викликала багато запитань у тих, хто дивився суд онлайн. Хто такий цей Калгат? До чого його експресія? Чому саме він?

На думки учасників події, цю людину використали правоохоронці і використали бездарно – «злили». За свідченнями місцевих, цю персону нерідко помічали на інших судових процесах, де він виступав в ролі «вигідного» свідка від сторони звинувачення, тобто правоохоронців, який на щастя для останніх опиняється при потребі у необхідному місті, в необхідний час. Його вже давно підозрювали у співпраці владою.

Але ж чому саме зараз він виступив публічно? Тому, що у випадку з Олександром Гороховським його «засвітили» публічно.

Коли представники міграційної поліції затримали українського журналіста, то повідомили – прибули за анонімним дзвінком по лінії 102. За 15 хвилин після їх з’явився звичайний дільничний поліцейський, на території якого і було нібито скоєно правопорушення. І чи то його недоінструктували «куратори згори», чи то він розгубився від шаленої уваги журналістів, але на питання, мовляв, а ви чого тут – відповів  (увага !) – прибув на анонімний виклик на «102» від громадянина Калгата Тагаулова, який повідомляв про проведення «семінару про Україну». Як то кажуть – no comments.

За мить це ім’я вже ширилось мережею. А за дві години сам Калгат Тагаулов зателефонував до Лукпана Ахмадьярова, повідомив, що він не телефонував на лінію «102», що особисто прийде в суд і засвідчить цей факт. Так і відбулося.

«Люди в чорному»

 Перша частина засідання та блискуча робота адвоката Олександра Гороховського – Рустама Шагатаєва, який визвався захищати українця – не залишила «каменю на камені» від доказової бази звинувачувальної стороно. З одного боку, було формальне порушення міграційного законодавства. З іншого – жоден переданий до суду документ не підтверджував даний факт.

Тому прокурор заметушився і попросив перенести засідання. За словами місцевих активістів і журналістів – це звичайна практика в судах, коли «щось пішло не так» і треба терміново порадитись «з верхами».

«Верхи», розуміючи, що можуть взагалі втратити контроль над ситуацією (бо суддя Єрсенова, яка вела засідання, мала репутацію  людини, що може піти всупереч системі) вирішили на післяобіднє засідання з’явитися самі. Як натяк, що «пильне око» не дрімає. Перед тим, як прокурор, а згодом і суддя повинні були оголосити свої вироки, в двері судової зали «прослизнув» молодий хлопчина з «хижим» поглядом у відповідному чорному костюмі – характерна риса представників «верхів». На відміну від інших учасників процесу, він усіляко намагався уникнути фото- відео- фіксації своєї особистості. Але все ж таки потрапив в кадр!

Хто замовляв?

 Це питання задавали всі учасники процесу, бо складалося враження (і це підтвердилось далі), що метушня навколо школи журналістики від «Уральской недели», судовий процес над громадянином іншої держави – спланована акція. Як один з мазків до цієї картини – наявність, так званих, державних ЗМІ на процесі – журналістів  телеканалу «Акжайык» і газети «Приуралье». Зазвичай медійники таких видань подають державний офіциоз, публікують оди про досягнення влади і в потрібному ракурсі висвітлюють події, на кшталт суду над українським журналістом.

Ще до початку судового засідання «державники» стрімили, про правильність дій правоохоронних органів. А коли почалось саме засідання суддя навіть не перепитала у звинувачувальної сторони, чи не проти вона присутності ЗМІ. Хоча це звичайна практика. Чому? Бо потрібна була певна картинка. Та коли після першого раунду звинувачення почали розсипатися і бажаної «ілюстрації злочинів» не вийшло – по обіді в залі суду залишився тільки оператор. «Журналісти-державники» самоусунулись.

До речі, в Україні про суд над Олександром Гороховським написали протягом 15-16 вересня понад 60 видань. В Казахстані неупереджено подали інформацію про подію тільки три видання, які є незалежними від держави: Радіо «Азатик», місцева газета «Надежда», Factcheck.kz.

В той же час, новину «про арешт українського активіста-журналіста» підхопили російські ЗМІ. Одне з таких незрозумілих видань – «Фонд Стратегической культуры» – змішало в купу і «правосеков», і журналістів: «…Сторонники Гороховского утверждают, что «он учит распознавать ложь СМИ и политиков», но несложно понять, для чего на самом деле украинский спец натаскивает казахстанскую публику, финансируемую международными «демократическими организациями». Поэтому граждане Казахстана, опасающиеся переворотов, и доносят, что «происходит семинар, связанный с Украиной…»

Про заангажованість говорить і Рустам Шагатаєв, адвокат, голова колегії місцевої колегії адвокатів: «…Когда судья спросила перед заключением прокурора у господина Гороховского А.М. есть ли у него материальная возможность оплатить штраф, сей факт и вовсе убил у меня как адвоката всякую надежду на положительный исход дела. Затем после заключения прокурора, судья тут же встает и зачитывает готовое решение по делу. Штраф 25 МРП со скидкой в 30%. Не допросив работника полиции, не выслушав заключение прокурора, суд вошел в зал судебного заседания уже с готовым решением о виновности г-на Гороховского А.М. О чем это говорит? Это говорит о том, что судья заранее знала какие показания даст полицейский и какое заключение вынесет прокурор…»

 Ложка меду

 Суддя винесла дуже «м’який вирок» – вину Гороховського визнати, але мірою покарання обрати штраф зі знижкою 30% (при тому, що прокурор наполягав на депортації, що за статтею 517 АК РК, пункт 5 – було найжорсткішим покаранням).

Але тішило навіть не це. А реакція адекватних людей на провокативний процес. Вже з 15 вересня, як тільки стало відомо про інцидент і інформація почала ширитися мережею, з пропозиціями про допомогу і підтримку до Олександра Гороховського та Лукпана Ахмадьярова звернулось більше сотні простих людей, журналістів, правозахисників, представників дипломатичних установ з Казахстану, України та інших країн. Небайдужими залишились і представники української діаспори з Польщі (окрема подяка Наталії Панченко), які вийшли на зв’язок з європейськими представниками з прав людини і повідомили про зухвалий інцидент.

Що стосується правової оцінки подій, то за словами відомої правозахисниці з Казахстану Діани Окремової, створено небезпечний прецедент. По-перше, було вперше засуджено закордонного журналіста. По-друге, в законодавстві країни існує чимало статей, які влада застосовує вибірково, за необхідністю, бо в Казахстані кожен місяць проходять десятки конференцій, семінарів, круглих столів де присутні представник інших країн.  Тому у випадку з українським журналістом ситуація зрозуміла – тиск на газету «Уральская неделя»…

Коли стало відомо про вирок, то прості казахстанці у коментарях до інформації про суд просили вибачення за свою країну, пропонували допомогу в оплаті штрафу та компенсації витрат, які понесли учасники події (один з скріншотів це наочно демонструє) і перераховували кошти. Як то кажуть – добро не має меж і кордонів.

 

Автор: Інкогніто Казахстанський

Ще по темі:

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close